ДИТИНА ЙДЕ ДО ШКОЛИ. РАДОЩІ Й ТУРБОТИ

Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості – учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності – навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висуваються нові вимоги, у неї з'являються нові обов’язки; нові товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?
Під час вступу до школи практично всі першокласники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко? Значною мірою це пов’язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: “Ось підеш до школи – там тобі покажуть!”, “Тільки спробуй мені приносити двійки!”. Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім’ї. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги.
Психологічне напруження, яке виникає у першокласників, є результатом реакції на незвичну обстановку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання стосовно однолітків: чи зможе він навчитися, як усі, чи товаришуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психологічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя – режим учня – дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороб. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.
Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора – два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.
Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткове навантаження і з’ясувати, чи вкладається воно у розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміни навичок, хоча з деякими доведеться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, продуманіший відпочинок дитини. Тут немає правила одного дня для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сім’ї.
Уже з перших днів навчання у дітей з’являється так званий фантом шкільної оцінки. Ще будучи дошкільниками, діти мріють отримувати тільки найкращі оцінки. Коли вчитель починає ставити оцінки, дитина сприймає позитивно тільки дванадцяту, всі інші оцінки для неї негативні. Звісно, першокласник не розуміє синтетичної природи шкільної оцінки, він колекціонує дванадцяти, немов бойові трофеї, і боїться інших оцінок. Фантом шкільної оцінки багато в чому створюють і батьки. Більшість із них думає, що в 1 і 2 класах їхня дитина має вчитися тільки на відмінно. Серед них існує думка: якщо дитина вже на першій сходинці основної школи не встигає, то вона ніколи не зможе стати хоча б “середняком”, від репутації ж слабкого учня до закінчення школи не позбутися, подальшу долю не відмінника батьки бачать у похмурих тонах.
Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя – шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі.
Колективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися і уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти і п’ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової системи, і швидке виснаження і втомлюваність у зв’язку з поганим здоров’ям, і психологічна неготовність – слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам’ятовуванням. Байдуже, або навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато, а у тих, які знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як непосильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов’язане з відчуттям успіху. А успіх – найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.
Найголовніше, що дається дітям у 1 класі, - це не конкретні завдання і навички, а вміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під бажання і настрій малюка, а в школі, де він – один із тридцяти учнів, які мають чітко виконувати вказівок вчителя, що адресовані всьому класові.
Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов’язані з самосвідомістю, яка наявно виявляється у самооцінці, в тому, як дитина бачить себе, свої якості, можливості, успіхи і невдачі. Самооцінка – це складне динамічне особистісне утворення, один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Адже занижена самооцінка – результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, не старанністю та іншими “гріхами”. Несхвалення дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач.
Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом оцінок учителя. Особливе значення діти надають своїм інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загальновизнаною.
Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі – рівень фізичного і функціонального розвитку дитини, стан її здоров’я. Ці показники визначає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику.
Фактори ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потребує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездоглядності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небезпечне і протилежне – гіперопіка, надмірне научування дитини.
Головне пам’ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу, відставання само собою не приходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама собою, вона тісно пов’язана із здоров’ям своєї дитини і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того , як іти до школи.
І, нарешті такий аспект дитячого здоров’я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, - це психічне здоров’я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і навчальне навантаження непосильні. Неспокійні, плаксиві, вони дуже швидко втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через деякий час виникає питання, чи може ця дитина навчатися у масовій школі?
Порушення нервово-психічного здоров’я, про яке ми говоримо, відносяться до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби.
Одним із варіантів загальної нервової ослабленості є так звана невропатія. Її прояви різноманітні:
Підвищена нервова чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;
Швидка втомлюваність при підвищеному навантажені, шумі, задусі, яскравому світлі;
Порушення сну ( сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина погано засинає; у неї потреба у денному сні);
Такі порушення як енурез, тики і заїкання.
Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготовленою, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити виховання вчителю. Зусилля сім’ї і школи мають доповнювати одне одного, сприяючи формуванню гармонійно розвиненої особистості.

Коментарi